Київ намагається відмовитися від ядерної співпраці з Москвою

Last Updated on

На Україні оголосили про плани провести до 2024 року модернізацію всіх АЕС країни, витративши на це 240 млн доларів. Одна з особливостей проекту – спроба налагодити власне виробництво обладнання для чотирьох атомних станцій. Київ намагається повністю відмовитися від ядерної співпраці з Москвою, не звертаючи уваги навіть на те, що поспіх в подібному питанні означає ризик техногенних катастроф.

«Ми принципово розширюємо нашу співпрацю в рамках програми імпортозаміщення, і це особливо важливо в нинішніх політичних умовах», – заявив президент Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» Юрій Недашковський під час затвердження програми з модернізації 15 енергоблоків чотирьох українських АЕС на період 2020-2024 років.

Ключовим партнером «Енергоатому» стане харківський машинобудівний завод «Турбоатом», на який і ляже реалізація планів з імпортозаміщення.

Перший розділ програми передбачає заміну восьми конденсаторів турбін енергоблоків, в тому числі чотирьох – російського виробництва. Сумарний приріст потужності після цього складе близько 400 МВт.

У минулому році проект «Розробка і супровід конденсаторів парових турбін атомних електростанцій» отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Як стверджується, виготовлені «Турбоатомом» блочно-модульні конденсатори вже успішно експлуатуються на 2-м, 3-м і 4-му енергоблоках Запорізької АЕС та на 1-му і 2-му енергоблоках Південно-Української АЕС в Миколаївській області. На третьому енергоблоці цієї станції зараз закінчується монтаж конденсатора. Тепер «Турбоатом» заявляє про готовність в найближчі два роки виготовити нові конденсатори для 1-го і 6-го енергоблоків Запорізької АЕС, 1-го, 2-го, 3-го і 4-го енергоблоків Рівненської АЕС, 1-го і 2 -го енергоблоків Хмельницької АЕС.

Нове слово в українській промисловості

Плани українських атомників організувати виробництво ключових комплектуючих всередині країни пов’язані з давніми намірами України відмовитися від російського ядерного палива. Ще в 2014 році, на тлі різкого загострення російсько-українських відносин, «Енергоатом» уклав угоду про постачання ядерного палива на деякі блоки українських АЕС з японсько-американською компанією Westinghouse, яка давно хотіла посунути на українському ринку основного постачальника палива – російську компанію «ТВЕЛ », що входить до складу паливного дивізіону держкорпорації« Росатом ».

Перші спроби зайти на Україну Westinghouse зробила в роки президентства Віктора Ющенка, який мав різнопланові зв’язки з США, але при змінив його Вікторі Януковичі українські атомники зміцнювали взаємодія з Росією.

Після повалення Януковича американська компанія проявилася в країні практично відразу. Уже в березні 2015 року перші паливні касети, вироблені на підприємстві Westinghouse в Швеції, були завантажені в реактор енергоблока № 3 Южно-Української АЕС.

А в березні 2016 року Westinghouse увійшла в українську атомну енергетику і по іншому профілю своєї діяльності – проектування ядерних реакторів і енергоблоків. Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю, підписаний між компанією і харківським «Турбоатомом», припускав, що в результаті модернізації обладнання сукупна потужність розташованих на українських АЕС російських реакторів типу ВВЕР-1000 буде підвищена до рівня 110% від номінального.

Прихід Westinghouse на Україну був тривожно сприйнятий в Росії – аж до заяв МЗС РФ про те, що зміна постачальника палива ігнорує принципи ядерної безпеки і провокує загрозу для здоров’я громадян України та інших країн Європи. Зі свого боку компанія «ТВЕЛ» говорила про готовність неухильно виконувати діючий контракт з «Енергоатомом», розрахований до кінця терміну експлуатації енергоблоків.

У минулому році Україна продовжила дію цього контракту до 2025 року, зберігши за «ТВЕЛ» домінуюче становище на ринку ядерного палива (вісім реакторів з 15). Але по факту в першій половині поточного року більшу частину ядерного палива – 70,4 тонни вартістю 51,2 млн доларів – Україна закупила в Швеції, а в Росії було придбано тільки 60,3 тонни палива на 49,5 млн доларів.

Після 2021 шведське паливо буде завантажуватися вже в сім з 13 українських атомних енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000. Відпрацьовані паливні зборки будуть направлятися в нове сховище, яке зараз будується в Чорнобильській зоні. Відповідний контракт на 1,4 млрд доларів отримала американська компанія Holtec International.

«Ми за ці три роки стали повністю незалежні від Російської Федерації. Якщо Росія нам взагалі не постачатиме ядерне паливо, ми будемо здатні себе забезпечити і функціонувати без поставки ядерного палива з Росії », – заявив 21 серпня голова українського міненерго Ігор Насалик.

Однак потенційні проблеми, пов’язані з переорієнтацією на партнерів з США, дуже великі. «Американцям, в тому числі компанії Westinghouse, раніше не вдавалося вирішити проблему палива для українських АЕС. Westinghouse не могла робити такі ж паливні збірки, як в Росії », – пояснює заступник генерального директора Центру стратегічних розробок” Північно-Захід »Дмитро Санато.

За його словами, можливо, що українці просунулися у вирішенні проблеми палива, але ризики залишаються колосальними і залишаться такими назавжди, оскільки дизайн реакторів російський.

«Вихід із ситуації – будівництво нових реакторів з американським дизайном, але це дорого», – підкреслив Санато в бесіді з газетою ВЗГЛЯД.

В останні кілька років українські АЕС регулярно подавали тривожні сигнали.

«З 2014 року на Україні зростає кількість аварійних зупинок енергоблоків, антирекорд встановлений в 2017 році, коли було зафіксовано 11 подібних випадків, – зазначає київський економічний аналітик Денис Гаєвський. – Питання оновлення матеріально-технічної бази українських АЕС стоїть гостро, оскільки 12 з 15 енергоблоків відпрацювали понад 30 років. До 2018 року у десяти енергоблоків закінчилися проектні терміни експлуатації, потім їх продовжили ще на 10-20 років, але в ряді випадків це була суто технічна пролонгація без суворого дотримання всіх необхідних процедур. Але альтернатив продовження експлуатаційних термінів АЕС, де операційна собівартість виробництва електроенергії найнижча в порівнянні з іншими типами генерації, у України немає,

Для підтримки функціонування АЕС навряд чи можна буде обійтися без співпраці з «Росатомом» і міжнародними фінансовими інститутами, підкреслює Гаєвський.

Для Росії ще не все втрачено

Незважаючи на кризу в російсько-українських відносинах, взаємодія між атомниками двох країн в останні роки не припинилося повністю. Його загальні принципи були позначені ще в січні 1993 року, коли Росія і Україна підписали міжурядову угоду про науково-технічне та економічне співробітництво в галузі атомної енергетики. Воно передбачає ввезення на територію РФ опроміненого ядерного палива на тимчасове зберігання і переробку з наступним поверненням радіоактивних відходів на Україну. Переробкою українського ВЯП займається ВО «Маяк» в місті Озерське Челябінської області.

Крім того, в Росію з України вивозяться відпрацювали тепловиділяючі збірки (ВТВЗ) для реакторів ВВЕР-1000. Кількість збірок, вартість робіт і терміни повернення ВТВЗ з Південно-Української, Хмельницької і Рівненської АЕС на кожен рік визначаються додатковими угодами до контракту між ФГУП «Гірничо-хімічний комбінат» (місто Железногорськ, Красноярський край) і українським ДП НАЕК «Енергоатом». Частина коштів, що плануються до отримання, буде спрямована на фінансування заходів соціального і екологічного характеру на території Красноярського краю, повідомляв «Росатом» в серпні 2015 року, коли в Железногорськ прибув ешелон з ВТВЗ з енергоблоку №1 Южно-Української АЕС.

Чи не перервалося і співпрацю з «Турбоатомом», який був важливим постачальником обладнання для російської атомної енергетики.

Влітку 2014 року, в самий розпал боїв в Донбасі, харківське підприємство оголосило про завершення робіт над другим корпусом конденсатора для турбіни будується четвертого енергоблоку Ростовської АЕС в рамках контракту, укладеного в 2011 році.

Чи не поховані остаточно і давні плани Росії з будівництва заводу з виробництва ядерного палива в Кіровоградській області, який мав запрацювати ще у 2015 році. Було створено спільне підприємство з часткою компанії «ТВЕЛ» в 50% мінус одна акція, але проект, вартість якого оцінювалася в 450 млн доларів, довелося заморозити. У квітні цього року на форумі «Атомекспо-2019» віце-президент «ТВЕЛ» Олег Григор’єв заявив про готовність відновити переговори, «якщо українська сторона вирішить це проект успішно завершити на тих умовах, які були раніше».

Україна, для якої поява такого заводу має стратегічне значення, від проекту не відмовляється. У 2016 році глава українського Міненерго Ігор Насалик стверджував, що за нього готова взятися все та ж Westinghouse, проте компанія спростувала дану інформацію, а в квітні 2017 року почала діяти процедурі банкрутства через накопичених боргів.

У минулому році у майбутнього заводу ядерного палива виявився ще один потенційний партнер – китайська China Nuclear Energy Industry Corp., яка заявила про намір викупити частку «ТВЕЛ» в українському проекті.

У нинішньому січні Насалик повідомив, що Україна отримала дозвіл Westinghouse на використання її технології виробництва ядерного палива, і це дає можливість завершити будівництво заводу протягом трьох років.

«Буквально через півроку будемо оголошувати конкурс на будівництво заводу», – заявив він в лютому.

Таким чином, доля проекту повинна визначитися вже в найближчі тижні, але займатися ним буде вже інший чиновник – новий міністр енергетики в уряді України Олексій Оржель, 35-річний депутат від партії «Слуга народу» і керівник Української асоціації відновлюваної енергетики. З цією людиною, останні кілька років працював в приватному секторі української енергетики, Росії, мабуть, доведеться вибудовувати відносини з нуля.

Україна як загроза

Росія зацікавлена ​​в максимальній залученості в долю українських АЕС як мінімум для того, щоб уникнути повторення чорнобильської катастрофи, констатує політолог Станіслав Смагін. За його словами, це суто прагматичний момент: якщо Москва за великим рахунком вже відмовилася від нейтралізації України як фактора геополітичної і цивілізаційної загрози, необхідно тримати під контролем хоча б загрози техногенні.

Тепер їй доведеться проявити чимале політичне мистецтво для того, щоб такі різноспрямовані процеси, як бажання відмовитися від співпраці з Росією в атомній сфері і готовність до реалізації нових атомних проектів, розгорталися в нашу користь і проходили під нашим контролем. Підстави для цього є.

«Після розпаду СРСР Росія виявилася основним його спадкоємцем, в тому числі і в плані атомної енергетики – наукового потенціалу, виробничих потужностей, кадрів, – нагадує Смагін. – Україна ж залишилася з декількома АЕС і при цьому без ядерної зброї. При всьому цинізмі США у Вашингтоні не готові були віддати частину радянського ядерного потенціалу в руки людей, чия політична адекватність і зрілість знаходиться на рівні дикунів з якихось островів Океанії. Досить згадати, що в періоди загострення російсько-українських відносин, особливо в 2014 році і після, в гарячих київських головах періодично народжувалася думка створити власну «брудну бомбу» з відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів. Але і без таких планів атомні електростанції з технічними проблемами і в політично нестабільній країні самі по собі «брудна бомба». Тому бажано тримати їх і ядерне паливо під контролем ».

Саме зараз, після обрання нового президента України, нового складу Верховної ради і формування кабінету міністрів, для Росії настав відповідний час спробувати нейтралізувати і осідлати українські проблеми, загрози і больові точки хоча б там, де це можливо – і де російське керівництво має політико-економічну волю це зробити.

«Атомна енергетика, – резюмує Смагін, – одне з таких очевидних напрямків, до того ж тут і у Росії з Європою, і у США існує загальне розуміння українських АЕС як загрози, яку краще не розбурхувати і тримати під контролем, тому розумні міркування безпеки тут превалюють над політичними підступами і змаганням за економічну вигоду ».

You may also like...